Сурамі

Музей-бібліотека у Сурамі

Три останнi роки  письменниця мусила часто виїздити з Києва в Грузiю, де переважно й жила.

У серединi травня 1913 року Леся разом iз чоловiком Климентом Квiткою приїхала до Кутаїсi. Змагаючись iз хворобою, вона продовжувала працювати — писала повiсть «Екбаль-ганем». Продиктувала Квiтцi українськi пiснi для збiрника «Народнi мелодiї» (вiн вийде друком у 1917 роцi). Проте сили залишали Ларису Петрiвну. До всього, чоловiковi нiяк не вдавалося вiдшукати добре оплачувану роботу, отож родину переслiдувала скрута. А наприкiнцi червня до туберкульозу додалася ще й малярiя. Треба було залишати Кутаїсi. «Лесю краще повезти в той Сурамі…Се дачна мiсцевiсть мiж Кутаїсi й Тифлiсом… у горах, досить високе i сухе мiсце», — писала Лесина мати Ольга Петрiвна однiй iз дочок.

У липнi стало ясно, що сподiватися вже нi на що. Леся ще встигла переповiсти матерi, яка приїхала до неї в Сурамi, задум свого останнього твору «На передмiстi Олександрiї». Але сама вона писати вже не могла…

Тут, в Грузії, і закінчила своє життя Дочка Прометея. Але Грузія зберігає  пам' ять  про нашу Лесю.

У Сурамi улiтку, в день смертi української поетеси, вiдбуваються урочистостi. Ось тут, на майданчику перед фасадом, де стоїть гарний пам’ятник Лесi. Що ж до музею, то у ньому переважно копiї фотографiй i книжкових обкладинок.